Достойні працівники освіти різних рівнів, вельмишановні педагоги!

Сердечно вітаємо Вас із професійним святом!
Дозвольте з цієї нагоди поділитися з Вами декількома думками.
Вчительська праця – це не лише професія, це також покликання та місія.

Християнське бачення визначає місію як завдання від Господа служити для добра суспільства, щоб об’являти людині Його спасительну присутність у цьому світі.  Загальновідомо, що діти, зокрема менші, навчаються передовсім через наслідування. Добрий приклад вчителя поєднаний з його професійними якостями дозволяє дитині гармонійно зростати і розвиватися. Ситуація підсилюється іноді ще тими обставинами, що виховний вплив сім’ї, родини є недостатнім чи цілковито відсутнім. Таким чином вчитель отримує виклик любити та виховувати власних учнів. Ця непосильна ноша потребує ресурсу не лише матеріального чи часового, але і благодаті.

Вчитель-християнин знає шлях до «школи» іншого Вчителя з великої букви. У цій духовній школі Христос навчає кожну/ого через Святе Письмо, Божественну Літургію, участь у Святих Таїнствах та за дією Святого Духа глибин Божественної мудрості і просвічує життя світлом з висот.
Однак, ми живемо у матеріальному світі, і кожен міг би сказати: «Як нам тягнутися до цього високого покликання стати учнем у Божественного Вчителя? В нас стільки турбот в житті, стільки непосильної праці пов’язаної з виконанням професійних та особистих обов’язків!»

Очевидно, життя ставить перед нами ряд викликів, але у щоденній заклопотаності нам варто згадати, що наше життя, як навчає Церква, складається не тільки з матеріального, але також із безсмертної душі, та її високого покликання уподібнитись до Бога. Саме тому, у процесі власного самовдосконалення, і у вихованні інших, без сумніву, потрібно засвоювати земні знання, вміння, навички, але поряд з тим плекати людські та Божі чесноти.

У житті ми часто відчуваємо дефіцит людей, яких можна назвати з певністю дозрілими, а саме: розсудливими, поміркованими, стриманими та справедливими, які вміють любити. Саме ці природні людині риси-чесноти мають своє джерело у Божих чеснотах: вірі, надії та християнській любові. Віра християнського вчителя, його надія на Бога, прийняття Божої любові у своє життя проявлятиметься у вмінні по-християнськи любити ближніх.  А практика цих чеснот буде найкращим прикладом для вихованців.

Божа любов, окрім власного прикладу, робить нас здатними навчати дитину, як потрібно іти дорогою чеснот та уникати стежок гріха.

Скільки небезпек існує у сучасному суспільстві, починаючи від публікацій у соціальних мережах,  преси, фільмів, телевізійних програм, інтернет-сайтів, які нищать дитячу душу? Щоб забезпечити нашим дітям знання про Бога,  про добро, захоронити їх від згубного впливу, потрібно прищепити їм християнські цінності та допомагати розвивати чесноти.
Блаженної пам’яті кардинал Мирослав Іван Любачівський у слові до вчителів казав: «Нерозумно було б фізично розвивати тіло дитини, не звертаючи увагу на її ум, розум; так само нерозумним є набувати світове знання без відповідного розвитку знання, потрібного для зміцнення її надприродного життя душі».

Заклик Патріарха Йосифа Сліпого: «Великого бажайте!» нехай заохотить і вас, дорогі освітяни. Досі є актуальними слова нашого великого Митрополита Андрея Шептицького, який наголошував на безмірній цінності  християнського виховання, запевняючи, що «ніякі скарби світу його не зможуть замінити».

Блаженніший Любомир з великою наснагою бажав спілкуватися з освітянами, відвідуючи часто освітні заходи чи інституції. Він заохочував батьків та педагогів дбати про виховання дітей, наголошував на потребі усвідомлювати гідність батьківського покликання. Блаженніший розумів, що батьки чи вчителі мають заохочувати дитину до навчання. Після мудрої підтримки діти засвоюють переконання, що вчитися дуже важливо. Гарним способом для заохочення дитини до праці є уміння побачити її успіхи і похвалити за добрі справи, а також подбати про винагороду за сумлінну працю.

На жаль, у школах  України розуміння значимості християнських підходів до виховання не має належного місця.  Предмети духовно-морального спрямування не присутні у всіх наших школах. Підготовка вчителя для викладання таких предметів або відсутня, або бажала б кращого. І хоча наявний весь комплекс навчально-методичних матеріалів для викладання таких предметів, спостерігаємо намагання їх дискредитувати.

Саме тому вчителі, які є християнами, отримують свою особливу місію, незалежно від предметів, яких вони навчають, старатися бути для дітей добрим прикладом. Дитина майже третину дня проводить у школі, а то і більше, а шкільна атмосфера стає для неї важливим життєвим простором. Саме тут діти потребують бачити приклади християнської поведінки побудовані на благовісті Христа.

Блаженніший Святослав вказує нам перспективу розвитку освіти, що «навчальні заклади повинні не просто допомагати вихованцям здобути якісну освіту, а й ставати кращими людьми, щоб будувати, а не руйнувати» (Див: http://news.ugcc.ua/video/glava_ugkts_navchaln%D1%96_zakladi_povinn%D1%96_dopomagati_zdobuti_ne_prosto_yak%D1%96snu_osv%D1%96tu_a_dopomagati_ih_vihovantsyam_stavati_krashchimi_77487.html.

Дорогі освітяни, Церква молиться за Вашу надважливу місію, щоб ви могли бути  сіллю для землі і світлом для світу (Мт. 5,13-16) для наступних поколінь.

Нехай Бог дарує Вам бадьорого духа, фізичної сили, любові до своєї праці, поваги та вдячності від всіх задля вашої надважливої праці, адже саме  ваше щире слово та добрий приклад можуть стати опорою в житті, часто самотньої сьогодні,  дитини!

З пошаною та вдячністю до Вас!

Працівники Комісії у справах освіти та виховання УГКЦ