Аналітична довідка по зведеному опитуванню дорослих учасників круглого столу «Позитивна міжособистісна і суспільна взаємодія: проблеми, досвід, перспективи»

Email this to someoneTweet about this on TwitterShare on Facebook

Галина Канафоцька

В опитуванні дорослих учасників круглого столу «Позитивна міжособистісна і суспільна взаємодія: проблеми, досвід, перспективи» (07.05.2015 р., с. Зарваниця) взяли участь 29 респондентів.

Вибірку вважаємо репрезентативною, тому що в ній приймали участь представники областей усіх регіонів України: Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Волинської, Черкаської, Полтавської, Сумської, Житомирської, Київської, Донецької, Харківської, Миколаївської областей.

Специфіка даного опитування полягає в тому, що його учасниками були не лише вчителі як представники регіонів України, які супроводжували команди учасників Всеукраїнського конкурсу знавців філософії та релігієзнавства, а й члени журі даного конкурсу, представники Міністерства освіти та науки України, Громадських рад при Міністерстві освіти і науки України, Академії педагогічних наук України, обласних та районних державних адміністрацій, університетів, директорів навчальних закладів, що на початку опитування давало підстави сподіватися на високий рівень розуміння ними не лише значення поняття позитивної взаємодії, а і його змістовного наповнення та практик використання у процесах міжособистісної взаємодії при забезпеченні відповідних результатів навчально-виховної діяльності та з усвідомленням її проекції на соціум.

З поміж 29 респондентів більша частина (від 15 до 20 чол.) схилилися до визначень позитивної взаємодії, наведених в опитувальнику. Найбільший відсоток відповідей – 69% набрало визначення «любов як основа діяльності та взаємодії», що свідчить про християнський світогляд більшості респондентів. 65,5% опитаних віддали перевагу визначенню «діалог, в якому є можливість як говорити, так і слухати» та 62,1% – визначенню «наявність свободи вибору», 58,6% – визначенню «повага до думки іншого» та «позитивне вирішення конфлікту як шлях до взаємозбагачення і росту обох сторін», як «ефективні взаємовідносини» та «повага до вибору інших» – 55,2% опитаних, як «можливість вільно виразити свою точку зору» -51,7% опитаних.

Доповненнями до визначень учасниками опитування запропоновані наступні: корисний результат; здоровий гумор у вирішенні конфліктних ситуацій; зміна людей на добре; вміння слухати один одного.

На питання «Чи знайомі Ви з практичними методиками навчання позитивної взаємодії?» схвальну відповідь дала практично половина учасників опитування – 14 чоловік (48,3%), з них 2- частково знайомі; 15 респондентів (51,7%) – не знайомі з даними методиками.

Авторами практичних методик позитивної взаємодії учасники опитування вважають Карнегі, Давидова, Вигоцького, Сухомлинського, Савченка, Сковороду, Юркевича, Гузара, Шептицького, О.Руденка, Беха, Бехтєрєву.

Але при незнанні 51,7% опитаних методик позитивної взаємодії та їх авторів 75,9% респондентів ствердно відповіли про примінення практик позитивної взаємодії у навчально-виховних процесах своїх навчальних закладів, що дає підставу стверджувати про розуміння і без знання даних методик позитивних результатів даної взаємодії, яка забезпечується: у 55,2% опитаних – при проведенні уроків з християнської етики та предметів духовно-морального спрямування, у 58,6% опитаних – при проведенні класних годин, у 72,4% опитаних – при проведенні позаурочних планових заходів (виховних заходів, спільних поїздок, участі в благодійних акціях християнського спрямування, на засіданнях товариств та творчих об’єднань (як приклад – «Дружна сім’я», «Лідер-контакт»), творчих виступів, підготовці та проведенні свят, у тому числі християнського спрямування, тематичних вечорів, фестивалей-форумів, участі у конференціях, проведенні тренінгів, діалогово-ділових ігор, турнірів, олімпіад, участі у студентських проектах), у 27,6% опитаних – при проведенні позаурочних непланових заходів (зустрічі, спонтанні бесіди, екскурсії, майстер-класи, рейн-ринги, КВК, турніри, виїзди), у 41,4% опитаних – при проведенні педрад та методичних нарад, у 44,8% опитаних – при проведенні батьківських зборів. У практиці забезпечення позитивної взаємодії учасниками опитування відмічені клуби бабусів, дідусів та клуби дозвілля. Деякі учасники опитування відмітили, що у них увесь навчальний процес побудований на позитивній взаємодії, що може свідчити про те, що це приватна школа християнського спрямування, в основі діяльності якої лежать християнські цінності. Результати опитування засвідчили, що найбільший відсоток позитивної взаємодії забезпечується під час проведення позаурочних планових заходів, класних годин та уроків християнської етики і предметів духовно-морального спрямування.

Найефективнішою практику навчання позитивній взаємодії (86,2%) учасники опитування відмітили таку, що відбувається у процесі проведення класних годин та у процесі проведення позаурочних планових заходів (69,0%) – при спілкуванні дітей, учнів-батьків, учнів-вчителів, 51,7% опитаних ефективність навчання такої практики відмітили у процесі проведення уроків. Досить низькими показниками практику позитивної взаємодії – 34,5% відзначено у результаті проведення батьківських зборів, методичних нарад та педрад (27,6%) та при проведенні позаурочних непланових заходів (24,1%) – гуртки за інтересами, де вчитель прагне навчити, а учень навчитися. Низькі показники можуть свідчити про формальний чи стандартний підхід до проведення і підготовки даних заходів зі сторони адміністрації, класних керівників та вчителів-предметників і керівників гуртків та про відсутність впроваджуваних змін у процеси навчально-виховної діяльності, яких потребують не лише діти, а й батьки та співробітники навчального закладу. На питання «Яких ще?» респонденти відмітили лише проведення семінарів без визначення їх учасників чи слухачів (учні, вчителі, батьки?). Незначний перелік позаурочних непланових заходів може свідчити про відсутність внутрішньої мотивації педколективу до забезпечення підготовки, проведення та участі у цих заходах та часову обмеженість міжособистісної взаємодії лише урочними і плановими заходами без усвідомлення важливості міжособистої взаємодії як проекцію соціальної взаємодії поза школою та вміння вибудовувати таку взаємодію в позитивному контексті, покеровуючись відповідними цінностями.

Цінності, якими мають покеровуватия викладачі по відношенню до учнів у процесі позитивної міжособистісної взаємодії респонденти проранжували наступним чином: взаємоповага і любов – 79,3%, взаєморозуміння, толерантність і компетентність – 75,9%, відповідальність – 65,5%, терпимість – 58,6%. У всіх школах декларативно усі дорослі учасники освітньо-виховного процесу у своїх діях повинні покеровуватися і демонструвати дані цінності. З огляду на відповіді – не всі. Тоді стоїть питання про наявність у практиці взаємодії в освітньому просторі подвійних стандартів. А звідси визріває питання: Яким чином вчителі, що не відмітили у переліку запропонованих цінностей усі, як необхідні для позитивної міжособистісної взаємодії, здатні сформувати дані цінності у підростаючого покоління? Таке ранжування цінностей свідчить про те, що в системі освіти 21,7% дорослих учасників з поміж опитаних можуть дозволити собі у взаємодії з учнями демонструвати неповагу, 25,1% – бути некомпетентними, нетолерантними та не намагатися досягати взаєморозуміння, 35,5% – бути безвідповідальними, 42,4% – не демонструвати терпимість. Очевидно, що досить багато задекларованих речей, у тому числі на законодавчому рівні, в освітній сфері йдуть всупереч реальному їх забезпеченню.

Милосердя, чуйність, щирість, доброзичливість, вміння співпрацювати, спільність інтересів, адекватна реакція на нестандартні ситуації запропоновані учасниками опитування як свої варіанти доповнення до переліку наведених цінностей, якими мають покеровуватися викладачі по відношенню до учнів у практиці «позитивної взаємодії».

Ранжування цінностей, якими повинні покеровуватися учні стосовно викладачів у практиці «позитивної взаємодії»: – взаємоповага, яку відмітило 82,8% опитаних, взаєморозуміння – 75,9% опитаних, любов – 69,0% опитаних, відповідальність – 65,5% опитаних, толерантність – 62,1% опитаних, компетентність і терпимість – 51,7% опитаних. Спостерігаємо, що занижені вимоги у стосунках «вчитель-учень» по цінності «любов» (79,3% – 69,0%), компетентність (75,0% – 51,7%), терпимість (58,6% – 51,7%), толерантність (75,9%) – 62,1%), але із завищеними відсотками до взаємоповаги (79,3% – 82,8%). Виникають питання: Чи означає дане заниження наявності відповідних цінностей у практиці позитивної взаємодії «учень-вчитель» збільшенню лояльності до учнів, а чи небажання брати на себе відповідальність за формування даних цінностей у підростаючого покоління? Хоча, якщо до себе вимоги занижені, то чи можемо вимагати по максимуму щось від інших? І чому нас мають поважати більше, ніж ми поважаємо інших? Частково відповіді на ці питання отримуємо через доповнений перелік цінностей. Повага, авторитетність, чіткість, стриманість – цінності, якими доповнили даний список учасники опитування в контексті позитивної взаємодії учнів та викладачів, що свідчить про наявність в освітньому середовищі окремих шкіл з авторитарними та суб’єкт-об’єктними підходами у вибудовування стосунків учень-вчитель і неможливістю вільно висловлювати власну точку зору учневі та відсутність індивідуальних траєкторій розвитку учня як особистості.

На запитання «Якими цінностями на Ваш погляд повинні покеровуватися учні стосовно учнів у практиці «позитивної взаємодії»?» 82,6% респондентів на перші позиції поставили такі цінності, як взаєморозуміння і взаємоповага, 58,6% опитаних відзначили таку цінність, як толерантність, 55,2% – любов і відповідальність, 51,7% – терпимість, 48,3% – компетентність. Досить серйозно варто задуматися над тим, що така цінність, як компетентність у взаємодії «учні-учні» підтверджена найменшою кількістю респондентів. Це може свідчити про те, що вчителям достатньо відтворення «вчорашніх знань» на уроках у якості відповіді й отримання оцінки, а не вміння використовувати отримані знання на практиці, у тому числі поза межами школи.
Свої варіанти доповнення до переліку наведених цінностей, якими мають покеровуватися учні по відношенню до учнів як доповнення до визначеного переліку цінностей у практиці «позитивної взаємодії» респонденти не дали.

Об’єктивним баченням можна вважати показники, що характеризують наявність бажаних для викладачів цінностей у взаємовідносинах «викладачі-учні». До суб’єктивних оцінок можна віднести бачення цінностей у взаємовідносинах «учні-вчителі» та «учні-учні», де вимоги до наявності конкретних цінностей у викладачів явно занижені, як до себе, так і до учнів.
На запитання «Чи впливає, на Ваш погляд, практика позитивної міжособистісної взаємодії на процеси позитивної соціальної взаємодії?» ствердну відповідь дали 93,1% респондентів. Відсутність такого впливу жоден респондент не відмітив. Відкритість до конструктивної взаємодії при цьому, як результат впливу практик позитивної взаємодії, бачать 58,6% опитаних, конфлікт як позитивну силу змін – 44,8% опитаних, можливість для відкриття власного потенціалу як впливу практики міжособистісної взаємодії у проекції на процеси позитивної соціальної взаємодії розглядає 62,1% опитаних, як можливість індивідуальної траєкторії розвитку бачить 44,8% респондентів, що свідчить про відсутність практики індивідуального підходу до кожного учасника освітньо-виховної діяльності та іде всупереч високого відсотку (62,1%) щодо можливостей для відкриття власного потенціалу та щодо створення таких можливостей для росту і розвитку кожного (65,5%), сприйняття при цьому «різності» кожного (51,7%) та пошановуванні гідності кожного (54,5%). Свої варіанти відповідей відсутні.

На запитання «Чи виникло у Вас бажання і потреба навчатися практикам позитивної взаємодії?» ствердно відповіли 100 % опитуваних.

З поміж бажаючих долучитися до навчання 37,9% респондентів вважають за доцільне практику позитивної взаємодії отримувати у результаті обміну досвіду за круглими столами, 58,6% – у результаті тренінгів, 48,3 % – у результаті проведення майстер-класів, 34,5 % – на семінарах та курсах підвищення кваліфікацій, 31,0% – під час виїзних сесій, 65,5% – у результаті самостійного освоєння при отриманні електронних видань, 48,3% – у той же спосіб при використанні паперових друкованих видань.

На питання «Чи бажали б Ви долучатися до заходів, пов’язаних з навчанням практик позитивної взаємодії?» 82,8 % респондентів дали ствердну відповідь «Так» в якості учасника таких заходів, 20,7% – в якості доповідача. 10,3% опитаних не бажають бути ні учасниками, ні доповідачами, але хочуть отримувати електронні варіанти щодо навчальних матеріалів по практикам позитивної взаємодії.

Висновки. Аналіз зведеного опитування не підтвердив нашої гіпотези і сподівань щодо високого рівня розуміння дорослими учасниками опитування не лише значення поняття позитивної взаємодії, а і його змістовного наповнення та практик використання у процесах міжособистісної взаємодії при забезпеченні відповідних результатів навчально-виховної діяльності та з усвідомленням її проекції на соціум, а швидше продемонстрував суб’єктивність в судженнях респондентів та занижену оцінку наявності ціннісних орієнтацій, як у собі, так і в учнях для позитивної взаємодії. Це дає підстави пропонувати переглянути існуючі освітньо-виховні методики та практики з наміром внесення до них відповідних коректив та змін, які сприятимуть формуванню конкретних цінностей не лише майбутніх випускників, а й дорослих членів колективу та батьків, свідомих своєї відповідальності не лише за наслідки власних дій у процесі вибудовування міжособистісної взаємодії, а й за перспективи розвитку своєї держави у процесі вибудовування соціальної взаємодії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

християнський світогляд християнська етика