ВПЛИВ ПОЗИТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ПОДРУЖЖІ НА ОСОБИСТІСНЕ ЗРОСТАННЯ КОЖНОГО ЧЛЕНА СІМ’Ї

Оксана Сенчук 
Київська Батьківська християнська асоціація «Алетея»

Кожна людина є унікальною і неповторною, має свої здібності, які може долучити до загальнолюдського добра. Кожен може вкласти свій неповторний внесок у розвиток і добробут народу, серед якого живе. Важливо лише не розгубити ті унікальні дари, які закладені Богом. Чи виконає свою місію людина залежить від багатьох обставин.

Зростання людини відбувається протягом усього життя. У дитячому віці такий розвиток залежить від дорослих, які відповідальні за дитину (батьки, вихователі, вчителі, наставники). У дорослому віці на зростання людини впливає її особисте ставлення до себе і світу, а також ті цінності і цілі, які вона обирає. Але у будь-якому віці в людини є потреба бути частинкою спільноти, почувати себе потрібною і важливою. У чому полягає потреба особистісного зростання і якої зрілості потребує досягти людина?

Хто така людина ми дізнаємося з Книги Буття, де записано: Тож сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі.” І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. (Бут. 1, 26 – 27).

Отже, як говорить Г. Сковорода, людина є божественною і потребує протягом життя пізнавати свою божественну суть і свої дари, якими може збагатити людство.  Якщо б у людському суспільстві у наших стосунках ми покеровувались саме цим розумінням, то людина з першим ковтком повітря після народження долучалася б до вселюдського зростання в любові. Так як таке розуміння є швидше винятком, ніж правилом, перед нами стоїть завдання особистісного зростання задля досягнення зрілості протягом життя.

Маємо багато різних поглядів на особистісну зрілість, проте пріоритетом для християнського бачення людини, зріла особистість – духовна, гармонійна, моральна. Людина, яка в основу свого ставлення до життя ставить Заповіді Любові, в яких закладена суть позитивної взаємодії: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів.13. 35).

Науковці визначають гармонійну особистість такою, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама зі собою. Структура особистості набуває гармонійності не у зв’язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей людини, які утворюють панівну спрямованість її особистості, роблять змістовними життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості встановлюється тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за всяку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого – невпевненість у собі, яку людина не допускає до свідомості.

Зріла особистість, на думку Т. Титаренко, стає відкритою для інших, вона не може не враховувати їхні інтереси, очікування, потреби.  Людина відчуває себе активним суб’єктом, що приймає самостійні рішення, бере на себе відповідальність за все, що відбувається, прагне перетворювати себе відповідно до значущих цінностей.

Моральне виховання, зазначав К.Ушинський, є головним завданням виховання, більшим, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови пізнанням. Без духовного розвитку людини все фактичне пізнання, зокрема математичні чи мікроскопічні дослідження, наполягав він, не несуть користі, а можуть призвести навіть до шкоди самій людині і її оточенню.

Моральний розвиток зростаючої особистості Ушинський розглядав у контексті емоційної і вольової сфери людини, вважаючи її тонким індикатором моральної сутності людини. У розвитку емоційно-вольової сфери Ушинський надавав особливого значення духовності особистості, яка зростає. Він застерігав, що вихователь має особливо кваліфіковано підходити до виховання почуттів дитини. При помилках у цій справі можна виховати неморальних людей. Почуття можна розвивати на базі організації власного досвіду дитини. Звідси він важливу роль надавав організації життя дитини у родині і школі, створенню у них здорової моральної атмосфери.

Ставлення до довколишнього світу закладається у дитинстві. Дитяче розуміння себе тісно пов’язане з розумінням соціального світу. У дітей формується ряд ідеалів, вони вчаться оцінювати себе відносно того, якими, за їх уявленнями, вони повинні бути. Часто самооцінка дитини є прямим відображенням ставлення до неї інших.  Уявлення про те, якими нас бачать інші люди, є найважливішою сходинкою у розвитку самопізнання. Ранні установки можуть з часом ставати базовими елементами Я-концепції людини.  Велика кількість людей залишається на тому рівні ставлення до себе і світу, який склався у період її дорослішання.

На особистісне зростання людини впливають в першу чергу батьки, які взаємодією між собою, закладають основу сімейних стосунків, через які дитина вчиться сприймати себе і світ. І не менший вплив має середовище, в якому живе людина. У своєму посланні «Як будувати рідну хату» митрополит Андрей Шептицький говорить про позитивний влив громади і держави, яка має моральні принципи в основі міжособистісних стосунків на людину і «може ставати доброю школою громадянських чеснот».

Приналежність до сім’ї, з якої людина вийшла, цінності, які увібрала в свою свідомість, супроводжують її протягом життя. Залежність від батьківської сім’ї є вагомою, особливо на початковому етапі становлення подружжя, коли батьки впливають на подружні стосунки молодої пари.  Кожен з подружжя зустрічається із потребою навчитися будувати подружні стосунки в умовах все ще тісної близькості з батьківською сім’єю. У дошлюбному періоді починається процес віддалення від батьків і творення нової спільноти.

У шлюбі чоловік і дружина продовжують пізнавати світ і себе у ньому, утверджують свою індивідуальність. Пізнаючи себе і світ по-новому, через нові стосунки, мають багато можливостей обирати кращі моделі спілкування між собою та своїми дітьми.

Якщо ми візьмемо за конструктивну модель «позитивну взаємодію» і деструктивну – «войовничу», то між ними ще можемо охарактеризувати ряд моделей, які схиляються в той чи інший бік.  Важливо подружжю поставити перед собою завдання знайти модель конструювання стосунків у подружжі, які б сприяли його оздоровленню та зростанню в конструктивний бік.  Деструктивні стосунки виникають тоді, коли не справджуються певні очікування, коли в подружжі кожен має свою модель подружнього життя і без обговорення її очікує певної відповідної поведінки від іншого. Або, обговорюючи свої очікування не приймає іншої думки.

Конструктивні стосунки відкривають можливості створення гармонійної атмосфери, яка піднімає гідність людини як Божої дитини: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов. (1 Ів. 7 – 8).

Отже, що ми розуміємо під позитивною взаємодіюєю:

  • Спілкування, яке допомагає людям розуміти один одного і може бути результативним, коли воно щире, ненав’язливе, готове приймати іншу думку.
  • Діалог, у якому не прийнято скаржитись і робити із себе жертву, а повідомляти про свої почуття і потреби, а також бути готовим зрозуміти почуття і потреби своєї половинки. Так можна пізнавати глибоку внутрішню суть один одного.
  • Розділення обов’язків з повагою та відповідальністю перед сім’єю.
  • Готовими почути неприємні для себе речі, щоб разом шукати порозуміння і вихід із конфліктних ситуацій.
  • Уникання реакції, яка призводить до помсти чи покарання, взаємне прийняття ситуації  і пошук  змін, які ведуть до перетворення на шляху до зростання обох в подружжі.
  • Неприпустимість лицемірства і фальші, а спілкування, яке сприяє кращому пізнавати самого себе.
  • Неприпустимість приниження людської гідності. Навіть  тоді, коли людина насправді повела себе негідно, вона не перестає бути створеною на образ Божий. Про людські вади можна говорити не принижуючи її гідності. Але це також не передбачає потурання і прийняття неморальних вчинків іншої особи.

Отже,позитивна взаємодія створює гармонійні стосунки сприятливі для розкриття людської особистості. Це атмосфера прийняття людської недосконалості, яке передбачає усвідомлення і переосмислення своїх помилок. Це не пошук винних, а знаходження кращих можливостей. Для того, щоб людина повною мірою реалізувала закладений Богом потенціал, вона потребує сприятливого середовища, в якому вона ніколи не буде осміяною і відкинутою, де на помилках вчаться і зростають, а не принижують і відкидають. «Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою… у таких народів легко знайти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут» (Андрей Шептицький).

Література

  1. Біблія. Переклад І. Хоменка.
  2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко,Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.— К.: Просвіта, 2001.— 416 с.
  3. Крайг Г. Психология  развития. / Грэйс Крайг, Дон Бокум – СПб. : Питер, 2005. – 940 с: – (Серия «Мастера психологии»).
  4. Сковорода Г. Твори: У 2-х томах. Том 1: Поезії. Байки. Трактати. Діалоги // Григорій Сковорода. – К. : Обереги, 2005. – 528 с.
  5. Титаренко Т.М. Сучасна психологія особистості. Навч. Посібник / Т.М.Титаренко, – К. : Каравела, 2013.  (2-е вид.) – 372 с.
  6. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения : в 6-и томах / К. Д Ушинський. – М.: Педагогика, 1988. – Т. 2. – 496 с.