СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ТА ПОШУК ШЛЯХІВ СПІЛЬНОГО ВИРІШЕННЯ

Email this to someoneTweet about this on TwitterShare on Facebook

Галина Гришко
Голова комісії у справах освіти та виховання Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, м. Івано-Франківськ

 

«Метафізика» Арістотеля починається так: «Усі люди за своєю природою прагнуть пізнавати». Історія свідчить, що людина впродовж віків пройшла певний шлях, який поступово провадив її до зустрічі з істиною і до глибшого її пізнання. Цей процес відбувався у сфері самопізнання особи: що більше людина пізнає дійсність і світ, то більшою мірою усвідомлює себе як єдину в своєму роді істоту, і питання про сенс речей та її власного існування стає для неї чимраз нагальнішим.

Звернімо увагу сьогодні на кілька моментів, а саме: кому пропонуємо?; що пропонуємо?; хто пропонує? Кому пропонуємо?
Людині, а особливо молодій, притаманно ставити собі засадничі питання (за прикладом багатого юнака – див. Лк. 18, 18-30), які супроводжуватимуть все її життя: «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?», «Що мені робити, щоб моє життя було повноцінним, мало сенс?». Однак у юному віці вони постають особливо гостро, і почути відповідь юнаки й дівчата хочуть швидко. Але це є неможливо, оскільки відповідь стосується всього життя. Як бачимо з біблійної розповіді, для Ісуса є дуже важливим виявити свою увагу молодій людині. Він перериває свою дорогу і приділяє увагу юнакові, який питав поради, як йому жити.

В основі нашої зустрічі поставлене завдання: зрозуміти важливість християнського бачення людини в освітньо-виховних процесах, виховання зрілих особистостей, які б могли взяти відповідальність за себе й інших із розумінням всіх моральних наслідків.

Ми бачили системи насильницького єднання задля спільної мети, «світлого майбутнього», які будувались силою людського розуму, а в результаті зазнали краху на наших очах. Св. Іван Павло ІІ неодноразово наголошував на важливості поєднання даних людині Богом дарів: розуму й віри. Щойно тоді людина може збагнути правду й побачити світло, коли вона, мов той птах, використовує два крила. У жодному разі птах з одним крилом не зможе піднестись до вершин Істини (Ів. 14, 8).

Тому метою сучасної освіти є поглянути на Божественного Вчителя – Ісуса Христа, який навчає, виховує, веде, перестерігає, любить і спасає. Ми можемо відкинути даровану нам Ісусом Христом Благовість, але що тоді стане критерієм правди? Хто стане моральним авторитетом у вихованні молодого покоління? На чому буде будуватися їхня жервтенність і посвятність? Що чекатиме нас у кінці нашої дороги? Тому ми вважаємо, що в основі викладання предметів духовно-морального спрямування лежить не людська, а Божа правда бачення людини як дару. Саме в наш час є необхідно зрозуміти й прийняти бачення людини таким, як бачив її Христос. Брак такої уваги веде її до закритості у своєму маленькому світі. Коли приїхав Іван Павло ІІ до України, він доручив молоді найцінніше – Декалог: «Десять Божих заповідей – це немов компас, який у бурхливому морі не дозволяє втратити маршрут, щоб доплисти до причалу. Ось чому сьогодні, дорога молоде, я хотів би символічно наново вручити вам десять Божих заповідей, щоб вони були вашим «компасом», міцною підтримкою для побудови вашого сьогодення й вашого майбуття» [1].

Хто пропонує?
Завданням і Церкви, і освітніх установ є пробудити у вчителя свідомість і розуміння важливості людини, подивитись на наших учнів під кутом Доброї Новини. Приклад Христового навчання і Його життя є важливим, оскільки входить у глибини людського серця й може «пробудити» крило віри, за яким педагогу відкривається бачення методів, способів, практичного застосування, а найголовніше – відкривається серце для виховання дарованих нам дітей та молоді. Дуже важливо є побачити педагогічний підхід Христа до людини.

З педагогічної спадщини святих Йоана де ла Саля, дона Боско, блаженної Марцеліни Даровської, блаженної Йосафати Гордашевської, отців та сестер Чину святого Василія Великого, а згодом й інших чернечих згромаджень, які діють в Україні, ми черпаємо багатий виховний досвід. Ці та інші харизматичні особистості зуміли відкритись на Христа й зупинити потік зла в процесі виховання майбутнього покоління. На наш погляд, усі, хто береться за справу виховання майбутнього й хоче, щоб воно було моральне, мають наслідувати приклад цих людей. У жодному разі ми не можемо виховати майбутнє силою терору, уседозволеності – ми маємо слухатися Бога.

Що пропонуємо?
Предмети духовно-морального спрямування одні з наймолодших. Коли ми можемо аналізувати, порівнювати, критикувати чи схвалювати методичну базу з інших предметів, то тут йдеться хіба що лише про її формування.
Сучасні пропозиції всього інформаційного потоку, пропоновані дітям і молоді, не розвивають критичного мислення. У тому потоці людина сприймає інформацію, але не робить висновки. Мета цього потоку дуже часто спрямована не на добро. Думка «Хто володіє інформацією, той володіє світом» веде до матеріального збагачення, але в жодному разі не до духовного. Пожадливість матеріального закриває можливість збагачення духовного. Тому настає крах спільного будування рідної хати, у якій би ми були взаємовідповідальні один за одного, за Богом даровану нам землю. Приходить на місце корупція, заздрість, байдужість, брак посвяти та моральних авторитетів.

Що має бути одним з найважливіших джерел інформації для сучасного школяра?  Підручник.
Яким бачать підручник галицькі педагоги, школярі? Як недивно, але школярі з великим інтересом читали би підручник,
• який захопив би їх,
• який був би педагогічно сучасним,
• який би містив доступний для сприйняття матеріал,
• який би сприяв творчому пошукові (здобуттю додаткової інформації з інших джерел),
• який був би пов’язаний з різноманітними інформаційними технологіями,
• а також зовнішньо привабливий (якість паперу, ілюстрацій) тощо.

Усі разом: і учителі, і учні – повинні подолати стару концепцію академічності, абстракції, теорії. Дуже часто навчання в школі є анестезією (людині дають її, щоб приспати перед хірургічним втручанням). Шкільний підручник не повинен допомагати вчителеві робити учнів сплячими, в’ялими. Ми повинні їх пробуджувати.

Ми повинні спонукати школярів до пошуків істини. Яким чином? Дуже просто: подати інформацію в шкільному підручнику так, щоб читач вбирав його зміст крізь призму добра, поваги та любові до Бога й людини, щоб він зміг відкрити перед собою правду: хто є Бог і ким є людина, яка її мета (Бога пізнати, Його полюбити, Йому служити) й на основі Біблії доступно відчитати образ Творця, за яким молода людина ХХІ століття відкриває в собі красу, правду й добро.

Тому співпраця між Церквою і освітянами є важливою тим, що ми хочемо спільно, вдивляючись у приклад Божественного Спасителя, беручи до уваги Декалог, перебувати в діалозі вирішення спільних проблем наших дітей і молоді, шукати вихід, зрозуміти важливість посвяти й жертвенності в ім’я Добра кожної людини, а не розуміння її як частини соціуму, за яким особистість часто нівелюється. Тому педагог у процесі виховання майбутнього має покласти за основу бачення людини у світлі Христової любові й намагатись донести дитині любов Божу, бо тільки вона є змістом життя. Усе інше, що виключає любов Бога до людини, є пустою балаканиною. Бачимо на життєвих прикладах, що наша молодь не має мотивації.

Для цього ми зібралися не тільки бити на сполох, але наповняти освітньо-виховний процес змістом християнських чеснот.
Нехай на цій дорозі нас супроводжує Пресвята Богородиця, яка вчить нас, як зробити з самих себе щирий дар Богові й ближнім. Вона спонукає нас шукати в Христі повноту життя й радості. Таким чином ми зможемо виховати нове покоління святих, вірних Богові та своєму українському народові.

Література
1. Вітаю тебе, Україно! Промови і проповіді. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 76-77.
2. Іван Павло ІІ. Віра і розум. [електронний ресурс]http://dds.edu.ua/ua/articles/2/duhovna-svitlytsa/rik-viry-2012-2013/1115-fides-et-ratio.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *