ДУХОВНА ЗРІЛІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У ПОБУДОВІ ПОЗИТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Email this to someoneTweet about this on TwitterShare on Facebook

Ірина Мартинюк
Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

У зв’язку із політичною, економічною ситуацією, що склалась у нас на Україні останніми роками, чимало її громадян переживають біль втрат, страждань, психологічні травми. Такий важкий життєвий досвід може провокувати ті емоції, почуття, що ще тривалий час негативно впливатимуть на життя самої людини, яка їх переживає, та на її взаємодію з іншими.

Тому вкрай важливо сьогодні готувати молодь до позитивної соціальної взаємодії, тобто взаємодії особистості з іншими з позиції „Я+” ‒ „Ти+” (у термінах Н. Пезешкіана).

Дуже часто взаємодіяти з такої позиції з іншими доводиться вчити психологам на спеціальних тренінгах, психологічному консультуванні чи психотерапії і то у тих випадках, коли життєва ситуація людини, чи групи людей уже є досить непростою. А оскільки до психологів навіть у складних життєвих ситуаціях звертаються не завжди і не усі, важливо, щоб до такої роботи долучались освітяни, які мають більше можливостей впливати на підростаюче покоління.
Здатність особистості взаємодіяти з іншими з позиції „Я+” „Ти+” передбачає, на наш погляд, наявність у неї досить високого духовного розвитку.

Про важливість морально-духовного розвитку особистості ідеться у національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки [1]. Так, серед основних проблем, викликів та ризиків сучасного стану освіти виокремлено падіння суспільної моралі, що призвело до бездуховності, низької культури поведінки частини учнівської та студентської молоді [1, с. 28]. Хоча з авторами даного документу можна сперечатись у тому, що було первинним – падіння моралі суспільства і, як наслідок, – бездуховність людей, чи навпаки – бездуховність людей привела до падіння моралі суспільства загалом. Тим не менше, будь-який причинно-наслідковий зв’язок даних явищ не знімає необхідності спеціального впровадження заходів щодо підвищення рівня духовності та моральності молоді, суспільства в цілому.

В очікуваних результатах реалізації національної стратегії розвитку освіти йдеться про те, що її застосування „забезпечить підвищення якості вітчизняної освіти, її інноваційний розвиток відповідно до світових стандартів, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості. У результаті цього відбудуться відчутні позитивні зміни в соціально-економічному та політичному житті країни, розвитку науки, культури, духовності” [1, с. 43]. Однак, ні у завданнях стратегії, ні у механізмах її реалізації немає прописаних чітких тез щодо розвитку духовно-морального потенціалу молоді. Відтак уявлення педагогів, науковців про способи, механізми забезпечення розвитку моральності та духовності особистості у системі освіти залишаються досить нечіткими і розмитими.

Один із представників сучасної передової наукової думки у психології Мирослав Васильович Савчин зазначає, що найпершим і найважливішим завданням людини щодо самої себе є плекання в собі духовної особистості [2, с. 10]. Духовна особистість – це особистість, яка володіє високо розвинутим духовним потенціалом. За словами М. В. Савчина, духовний потенціал особистості – це сукупність її духовних, душевних (психічних) і фізичних сил та властивостей, що визначають її стосунки з Богом, людьми і світом та її життя. Людина з високим духовним потенціалом:
1) має догматичну свідомість, в якій синергетично поєднане живе знання Бога та вічності і предметне знання світу цього. Її чистий розум просвітлений променями безпристрастного ума. Основним сенсом її життя є вдосконалення себе і світу. Вона постійно перебуває у пам’яті Божій, у її самосвідомості домінує зверненість до Бога, а не на саму себе чи світ. У неї збігається особиста свобода та необхідність, яка полягає у реалізації Промислу Божого щодо людини та світу. Над нею не царює смерть і час. Вона прагне мати смиренне тіло, безпристрасну душу, в молитві, пості, смиренності, каятті долає плоть (тлінність тіла і пристрасність душі) як усе те, що перешкоджає дії в її душі Святого Духа;
2) постійно переживає реальність трансцендентного, містичну єдність із Божественною Благодаттю та духовні стани трансцендентної любові, свободи, стани безмовності, безпристрастності, правдивої чесноти, смирення та ін. У неї є постійне прагнення до вдосконалення себе як образу Божого, що спрямовується до подоби Божої;
3) її життя спрямоване на перебування у пам’яті Божій, перетворення його з тлінного у нетлінне. Основна активність спрямована на вдосконалення себе, на творення добра для інших людей та поліпшення світу, втілення у світське життя віри, любові, свободи та відповідальності. Вона безпристрасно бореться зі злом на землі. [2, с. 287]

Провівши глибокий аналіз можливого духовного досвіду особистості, М. В. Савчин виокремлює такі інтегральні показники духовного потенціалу людини:
1) віра в Бога, переживання вищих духовних станів: трансцендентної любові, свободи і відповідальності, безмовності та безпристрасності;
2) відсутність гордині, що є матір’ю усіх нечеснот;
3) дотримування у своєму житті харизм християнської аскези: хрещення; щира молитва; піст; участь у Євхаристії, сповідь; творення жертви; духовна відвага; милосердя; сум заради Бога; страждання як біль народження, а не біль агонії; читання Святого Письма;
4) особистість займає позицію Добра (творить добрі справи, уникає гріховності, сама не творить зла); творить любов, відкрита іншим людям;
5) особистість дбає про внутрішню гармонію; живе в мирі із собою та світом, у душі відчуває спокій (у неї відсутні сильні як негативні, так і позитивні переживання);
6) у людини відсутні негативізм, невротизм, психопатії, акцентуації;
7) її життєдіяльності притаманна конструктивність, продуктивність та творчість;
8) особистість не тільки розумна, але й мудра, вона орієнтується у вічних цінностях; її розум та мислення перебувають під впливом просвітленого ума; існує єдність живого знання і предметного знання;
9) людина не грішить, а перебуває у постійних станах каяття і смирення. [2, с. 288].

Звичайно, розвиток духовного потенціалу особистості – справа непроста і досить тривала, потребує визначення конкретних кроків її здійснення. Але вже першим кроком на шляху її реалізації може стати усвідомлення того, що це той ідеал людини, до якого треба прагнути. А практикою багатьох психологів, педагогів, святих отців вже неодноразово доведено, що якщо у взаємодії кількох людей хоча б хтось один є високо духовною людиною, уся взаємодія набуває іншого – позитивного характеру.

Література
1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 – 2021 роки // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2011. – № 6. – С. 25–43.
2. Савчин М. В. Духовний потенціал людини: монографія / М. В. Савчин. [вид. 2-ге, пер. і доп.]. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 508 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *