До питання надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів

Email this to someoneTweet about this on TwitterShare on Facebook

Юрій Решетніков
к. філос. н., заступник голови Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при Міністерстві освіти і науки України

2 липня 2015 р. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів», надавши таким чином релігійним організаціям право виступати суб’єктами заснування загальноосвітніх “світських», а не лише духовних, навчальних закладів різного рівня.[1]

Зазначений Закон носить без сумніву революційний характер у контексті подолання наслідків тоталітарної радянської політики щодо релігії та церкви та розбудови державно-конфесійних відносин на принципово нових демократичних засадах. Так, законом передбачено внесення змін до законів України “Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту» та «Про вищу освіту» з метою надання релігійним організаціям відповідно права створювати дошкільні, середні, професійно-технічні, позашкільні та вищі навчальні заклади. Крім того на законодавчому рівні розведено поняття «науковий характер освіти» та її світський характер, які до цього невиправдано вважались практично синонімами.

Попри те, що на необхідності розв’язання даного питання вже більше десяти років наголошувала релігійна спільнота, в чому їх підтримували відомі українські релігієзнавці, а ухвалення вказаного закону викликало позитивну оцінку міжнародних експертів, у суспільстві лунають різні оцінки щодо цього, які доволі часто ґрунтуються або на нерозумінні суті питання, або на певних наявних стереотипах. Зважаючи на це, метою даної статті є намагання як пояснити суть законодавчих змін та їх важливість, так і спробувати розвіяти деякі з міфів, що існують навколо питання надання релігійним організаціям права на заснування навчальних закладів.

Суть проблеми

Частина перша статті 18 Закону України «Про освіту» зазначає, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів, таким чином фактично надаючи право на заснування закладів освіти усім (виділено нами) організаціям, а отже і релігійним.

Водночас, відповідно до частини четвертої цієї ж статті, порядок створення, реорганізації та ліквідації закладів освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.[2] При цьому, згідно з пунктом 2 Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 5 квітня 1994 р. № 228 «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів», засновниками навчально-виховних закладів можуть виступати державні органи, кооперативні, громадські організації, підприємства та установи, приватні особи.[3] Таким чином, містячи перелік можливих суб’єктів заснування закладів освіти, постанова не передбачала у ньому релігійні організації, позбавляючи їх права створювати заклади освіти і таким чином дискримінуючи їх порівняно з іншими суб’єктами права.

При цьому, говорячи про релігійні організації, ми мусимо абсолютно чітко усвідомлювати, що це – не абстрактні інституції, а насамперед віруючі громадяни – наші співвітчизники, об’єднані у такі спільноти відповідно до своїх релігійних переконань. Таким чином вказана дискримінація релігійних організацій насправді може трактуватися як дискримінація громадян залежно від їх ставлення до релігії. Підкреслимо, що мова в даному випадку йде саме про так звані «світські» або загальноосвітні навчальні заклади, а не про духовні, створювати які релігійні організації отримали право ще з квітня 1991 р. відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Таким чином ті, які зазначають, що релігійні організації і так мали право створювати навчальні заклади відповідно до статті 11 зазначеного Закону, або дійсно не розуміють суті проблеми, або вдаються до підміни понять.

Враховуючи вищезазначене, з початку 2000-х релігійні організації послідовно виступали за надання їм права виступати засновниками саме загальноосвітніх навчальних закладів, а не лише духовних. При цьому слід зазначити, що будучи штучно обмеженими у вказаному праві, а водночас маючи бажання і потребу у таких навчальних закладах, релігійні організації були вимушені діяти у межах наявних можливостей, визначених чинним законодавством, зокрема враховуючи те, що право на заснування закладів освіти мали, зокрема, громадські організації та приватні особи. Таким чином, бажаючи утворити загальноосвітній навчальний заклад незалежно від його рівня, релігійні організації або відповідні віруючі мали або утворити спочатку для цього громадську організацію, або визначити особу, яка формально виступала засновником такого навчального закладу. Нині в Україні за різними оцінками діє близько 40 загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих де-факто релігійними організаціями, але де-юре їх засновниками виступають громадські організації або приватні особи. Говорити ж про якусь точну кількість навчальних закладів, де-факто заснованих релігійними організаціями, нині практично неможливо, оскільки офіційно вони засновані іншими суб’єктами. Наприклад, відомий Український католицький університет, який по праву вважається одним з найбільш прогресивних навчальних закладів України, і який очевидно пов’язаний з Українською греко-католицькою церквою, насправді заснований не нею (бо створити такий навчальний заклад вона, як ми вже казали, не мала юридичної можливості), а благодійною організацією «Фонд св. Климентія».[4]


Важливість надання релігійним організаціям вказаного права

1) Забезпечення права батьків. 

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», важливою складовою поняття «свобода совісті» є право батьків або осіб, які їх замінюють, виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.[5] Водночас, очевидно, важливим є не лише декларація того чи іншого права, але й наявність реального механізму його реалізації. У цьому відношенні надзвичайно важливими є міжнародні правові акти, визнані Україною, а саме Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ухвалені Генеральної Асамблеєю ООН16 грудня 1966 року, ратифіковані Україною 1973 року, набули для неї чинності з 1976 року).

Так, частина четверта статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права проголошує, що держави, які беруть участь у цьому Пакті (а отже й Україна), зобов’язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань.[6]

При цьому частина третя статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визначає, що держави, які беруть участь у цьому Пакті (а отже й Україна), зобов’язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державними властями школи, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань.[7]

Крім того, згідно зі статтею 2 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Україною у 1997 р., держава при виконанні будь-яких функцій,  узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, повинна поважати право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань.[8]

Таким чином, виходячи з конституційного положення про те, що міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, принаймні починаючи з 1996 р. Україна мала б на виконання своїх міжнародних зобов’язань забезпечити реалізацію вищевказаного положення частини третьої статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, створивши умови для існування таких шкіл. Водночас до 2015 року така можливість була відсутня, що на практиці позбавляло батьків можливості не лише мати альтернативу державній школі, але й повноцінно забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань, порушуючи їх право на свободу совісті.


2) Реальний крок у напрямку наближення України до загальноприйнятих європейських стандартів, зокрема зважаючи і на проголошену євроінтеграцію нашої країни.

Загальноприйнятою європейською практикою є надання релігійним організаціям права засновувати світські загальні середні, вищі та інші навчальні заклади. Слід зазначити, що нині у різних країнах світу діє понад 200 тис. християнських шкіл, які цілком виправдовують своє існування. У багатьох європейських країнах питання їх створення та діяльності є законодавчо врегульованими, а у Німеччині та Італії – на конституційному рівні.

Слід окремо зазначити, що навіть у такій, на думку багатьох, «зразково секулярній» Франції католицькі, іудейські, протестантські та мусульманські школи не лише мають право на своє існування, але складають переважну частину наявних у цій країні приватних навчальних закладів і навіть підтримуються, як приватні заклади освіти, з боку держави. При цьому, відповідно до угод таких навчальних закладів  з державою про співпрацю,  вони мають право реалізовувати свої власні освітні проекти, водночас будучи зобов’язаними виконувати програми.[9]


3) Подолання наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії і церкви.

Йдеться не лише про повернення релігійним організаціям права на діяльність у сфері освіти, яке вони мали (і яке успішно реалізовували, про що ми скажемо далі) до 1917 року, але й про не менш важливе подолання зверхнього і підозрілого ставлення до них, вихованого у радянській традиції, тобто про один з елементів практичної реалізації декомунізації.

В цьому відношенні є абсолютно промовистою заява першого заступника Міністра освіти і науки України І.Совсун під час обговорення відповідного законопроекту на засіданні Комітету з питань науки і освіти 18 березня 2015 р. щодо того, що Міністерство освіти і науки залишається на ленінський позиції про розділення держави і церкви(виділено нами. – Ю.Р.).[10] Водночас заради справедливості слід зауважити, що це є радше особистою позицією вказаного високопосадовця, а ніяк не Міністерства, яке в особі Міністра освіти і науки С.Квіта підтримало доцільність надання релігійним організаціям вказаного права.


4) Створення передумов для запровадження реальної конкуренції у сфері освіти і подолання державної монополії у ній.

При цьому слід враховувати, що закордонний досвід (наприклад, Франції чи США) засвідчує, що саме навчальні заклади, засновані релігійними організаціями, стають питомою частиною приватних навчальних закладів, які є конкурентоспроможними по відношенню до державних закладів освіти.


5) Прояв здорового глузду.

Не існує жодних розумних аргументів, чому десять громадян України, об’єднаних у громадську організацію, мали донедавна право заснувати заклад освіти, а ті ж самі громадяни, але якщо вони об’єднувались не у громадську, а у релігійну організацію, виявлялися позбавленими такого права, внаслідок чого відбувалася протиправна дискримінація віруючих громадян у зв’язку з їх ставленням до релігії і що було наочним свідченням упередженого ставлення до них.


Історія

Історія практичного розв’язання порушеного питання, яка успішно завершилася влітку 2015 року, нараховує дев’ять років, чотири скликання Верховної Ради України, а її елементами стали сім законопроектів, включно з останнім.

Так, вперше відповідний законопроект було внесено у серпні 2006 року народним депутатом України В. Стретовичем (реєстр. № 2020 від 30.08.2006), проте він не був підтриманий профільним парламентським Комітетом з питань науки і освіти та відхилений 1 листопада 2006 р. під час розгляду у першому читанні.[11] Після цього він був суттєво доопрацьований і внесений на початку 2007 р. групою народних депутатів України (реєстр. № 3160 від 12.02.2007, автори – народні депутати України В.Стретович, О.Боднар, В.Малишев, В.Марущенко).[12] Проте у зв’язку з розпуском Верховної Ради України V скликання у 2007 р. зазначений законопроект не було розглянуто.

Аналогічний законопроект було внесено вказаними народними депутатами вже наступного скликання Верховної Ради України у 2008 р. (реєстр. № 2729 від 09.07.2008).[13] Проте через негативну позицію Комітету з питань науки і освіти він у вересні 2010 р. не був включений до порядку денного чергової сесії, що за парламентською процедурою дорівнювало його відхиленню. Доволі показово, що під час розгляду вказаного законопроекту на засіданні профільного парламентського комітету його члени замість предметної дискусії обмежились лише доповіддю секретаря Комітету члена фракції КПУ К.Самойлик, яка фактично складалась з одного речення, що законопроект нібито суперечить Конституції України.

Наступним етапом стало внесення практично того ж самого законопроекту дещо розширеним складом народних депутатів, а саме В.Стретовичем, О.Боднар, Д.Жванією, О.Білозір, В.Марущенком та С.Харовським у грудні 2011 р. (реєстр. № 9580 від 13.12.2011).[14]

16 лютого 2012 року в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України за ініціативи Громадської ради з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями відбувся круглий стіл на тему «Питання надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів» з метою громадського обговорення вказаного законопроекту. Участь у круглому столі взяли народні депутати України – автори законопроекту, представник Президента України у Верховній Раді України Ю.Мірошниченко, представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та Міністерства культури України, наукових і громадських інституцій.

Учасники круглого столу підтримали необхідність ухвалення відповідного законопроекту. На думку учасників круглого столу, надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів створило б необхідні умови для реалізації конституційного права віруючих батьків на виховання своїх дітей відповідно до своїх власних релігійних переконань, дозволило б зробити вагомий крок на шляху подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин, остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії і церкви та відновлення порушених прав релігійних організацій. Під час круглого столу виступаючими неодноразово зазначалось, що на необхідності надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів наголошується як у зверненнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, так і у Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір».

За результатами обговорення учасниками круглого столу було прийнято рішення звернутися до профільних комітетів та депутатських фракцій Верховної Ради України з проханням підтримати зазначений законопроект та ухвалено резолюцію, яку було направлено відповідним адресатам з пропозицією взяти її до уваги при визначенні позиції щодо законопроекту. Зокрема у вказаній резолюції наголошувалось на тому, що в Україні відсутні будь-які законодавчі або суспільно-політичні перешкоди для позитивного вирішення питання законодавчого надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів, викладались аргументи на користь ухвалення відповідного законопроекту та містився заклик до профільних комітетів і фракцій Верховної Ради України підтримати зазначений законопроект, надавши релігійним організаціям право на заснування загальноосвітніх навчальних закладів і зробивши важливий крок в напрямку подальшої гармонізації державно-церковних відносин в Україні.[15]

Незважаючи на це, хоча законопроект у вересні 2012 р. було включено до порядку денного сесії, він так і не був розглянутий у зв’язку з завершенням каденції Верховної Ради України VІ скликання.

Оскільки практично усі автори вказаних законопроектів не були обрані до Верховної Ради України наступного скликання, за домовленістю з ними текст законопроекту у січні 2013 р. було внесено на парламентський розгляд Ю.Мірошниченком (реєстр. № 2051 від 18.01.2013).[16] Проте його очікувала доля його попередника – законопроект було включено до порядку денного сесії лише у вересні 2014 р. і він так само не був розглянутий у зв’язку з завершенням роботи Верховної Ради вже VІІ скликання.

Враховуючи звернення з боку релігійних організацій щодо необхідності практичного розв’язання питання щодо надання їм права на заснування навчальних закладів різного рівня, у грудні 2014 р. відповідний законопроект було внесено народним депутатом України П.Унгуряном (реєстр. № 1447 від 11.12.2014).[17] При цьому за своїм підходом він дещо відрізнявся від вищезгаданих законопроектів. Водночас при його опрацюванні у Комітеті з питань науки і освіти було запропоновано доопрацювати останній законопроект з метою забезпечення ефективного вирішення поставленої мети. Після доопрацювання, яке практично текстуально наблизило законопроект до його попередників, він був внесений на розгляд Верховної Ради народними депутатами України П.Унгуряном, Л.Гриневич і В.Єленським.

Саме цей законопроект і був 7 квітня 2015 р. прийнятий у першому читанні, 2 червня – в цілому, 2 липня підписаний Президентом України і 3 липня опублікований у газеті «Голос України».[18]

Слід зазначити, що принаймні з середини 2000-х років доцільність надання релігійним організаціям права на заснування навчальних закладів різного рівня, усунення їх штучної дискримінації у цьому відношенні в цілому поділялась як багатьма представниками експертного середовища, так і вищим політичним керівництвом країни.

На найвищому рівні ця теза вперше містилась у доповіді «Україна у 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи», підготовленої у рамках підготовки щорічного послання Президента України 2007 року, і в якій питанням державно-конфесійних і міжконфесійних відносин було присвячено окремий підрозділ «Духовна єдність поліконфесійної країни».[19] За результатами аналізу стану і тенденцій розвитку релігійного середовища у доповіді робився висновок про необхідність вдосконалення законодавства у сфері свободи совісті, зокрема із врегулюванням усіх аспектів співпраці держави і релігійних організацій у царині освіти та унормуванням порядку визнання релігійних інституцій суб’єктами права при заснуванні дошкільних, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів. Разом з тим ані з боку Кабінету Міністрів України, ані навіть з боку Президента України до Верховної Ради України так і не було внесено проектів відповідних нормативних актів, а пропрезидентська фракція не завжди підтримувала такі законопроекти, внесені вищезазначеними народними депутатами України.

Так само у щорічному посланні Президента України 2011 року «Модернізація України – наш стратегічний вибір», де питанням державно-конфесійних відносин було присвячено окремий підрозділ «Держава та церква: заохочення міжконфесійного діалогу, рівне ставлення держави до різних церков і релігійних конфесій», серед доцільних ініціатив з боку держави у вказаній сфері зазначається, зокрема, закріплення за релігійними організаціями права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів.[20]

Водночас дані положення, як і інші пропозиції послання Президента України, впродовж 2011-2013 років так і не знайшли свого подальшого відображення ані у законодавчих ініціативах Президента та Уряду України, ані у позиції парламентської коаліції, про що йшлося вище.

Слід зазначити, що вказані тези, що містились у зазначених  посланнях Президента України відповідали баченню Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка, принаймні починаючи з квітня 2005 року, послідовно включала питання необхідності надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів до переліку першочергових питань державно-конфесійних відносин, які, на її думку, потребували або потребують свого розв’язання. У цьому контексті можна зазначити звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України (13 квітня 2005 р., 2 червня 2006 р., 21 квітня 2011 р., 21 березня 2012 р., 23 квітня 2013 р.)[21] та до керівників парламентських фракцій (2 червня 2006 р., 24 листопада 2006 р.).[22]

Крім того Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій окремо зверталася до керівників парламентських фракцій на підтримку проекту Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)» (реєстр. № 2020), а після його відхилення додатково звернулась до керівників фракцій, зауваживши, що така позиція народних депутатів продемонструвала брак розуміння ними потреб релігійної свободи, та вкотре наголосивши на актуальності вирішення зазначеного питання.[23] Звертаючись до Президента України у березні 2012 р. та квітні 2013 р., ВРЦіРО так само наголошувала на необхідності підтримки відповідно законопроектів «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)» (реєстр. № 9580) та «Про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади)» (реєстр. № 2051).[24]

22 червня 2015 р. після ухвалення в цілому проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)» (реєстр. № 1447), ВРЦіРО своїм листом висловила у зв’язку з цим подяку голові Комітету з питань науки і освіти Л.Гриневич за ретельне опрацювання в комітеті та  підтримку під час голосування вказаного законопроекту, висловивши впевненість в тому, що дана законодавча ініціатива є важливою для українського суспільства, створює належні умови для реалізації міжнародних стандартів у сфері освіти, забезпечуючи право батьків на вибір навчальних закладів та навчально-виховної системи для своїх дітей відповідно до їх релігійних та світоглядних переконань.[25] Крім того, в цей же самий день Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулась до Президента України і, посилаючись на статтю 2 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. вище) та зазначивши, що вказаний законопроект усуває дискримінацію релігійних організацій в Україні щодо права засновувати навчальні заклади та запроваджує міжнародні стандарти у сфері освіти, одностайно закликала Президента підписати ухвалений Парламентом Закон України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)».[26]

 

Позиція противників надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів

В цілому таку позицію можна звести до кількох тез (зауважимо, що в даному випадку можна вести мову саме про тези, а не про аргументи, тому що, як ми побачимо нижче, реальних аргументів противникам зазначеного як раз і бракує):

1) Згідно з Конституцією України, церква відокремлена від держави, а школа від церкви.

Необґрунтованість даної тези наочно підтверджується досвідом закордонних країн, де, поряд з існуванням вказаного принципу, релігійним організаціям на законодавчому рівні дозволено засновувати світські загальні середні, вищі та інші навчальні заклади (наприклад, у Франції, Німеччині, США).

При цьому показовим є те, що таке право релігійні організації мають навіть у Франції (про що вже йшлося вище), в якій законодавчо принцип відокремлення церкви від держави серед європейських країн закріплено найбільш суворо (звісно, якщо не брати досвід країн соціалістичного табору).


2) Законодавство України закріплює світськість освіти.

Доволі показово, що відповідно до листа Міністерства освіти Російської Федерації «Про надання релігійним організаціям можливості навчати дітей релігії поза рамками освітніх програм в приміщеннях державних і муніципальних освітніх установ» від 4 червня 1999 року № 14-53-281ин/14-04, яким державним і муніципальним освітнім установам було надано рекомендації щодо реалізації батьками права на навчання дітей релігії при дотриманні світського характеру Російської Федерації та світського характеру освіти у державних і муніципальних освітніх установах, термін “світський” не повинен розглядатися як синонім слів “атеїстичний”, “антирелігійний”.[27]

Говорячи ж про світськість Франції, деякі французькі автори зазначають, що цей принцип передбачає баланс між відмовою від державного атеїзму та від визнання тієї чи іншої релігії у якості офіційної, водночас поняття світської держави не передбачає відторгнення усього релігійного, оскільки таке б відторгнення, на їхню думку, насправді суперечило б поняттю світськості.[28]

В цьому відношенні достатньо показовою є доповідь Міністерства національної освіти Франції «Викладання у світській школі предметів, що стосуються релігії» (більш відома як доповідь Р.Дебре), опублікована у лютому 2002 р., присвячена питанням співвідношення світського характеру та культуровідповідності освіти у державних школах. У доповіді критикується побудова національної системи освіти на основі атеїстично-антирелігійної або позарелігійної парадигм, а також наголошується, що принцип світськості не є тотожним антирелігійній пропаганді. Аналогічна позиція міститься і у доповіді комісії Б.Стазі 2003 р., у якій світськість визначається як взаємна незалежність політичної влади і релігійних інституцій, а не як антирелігійно спрямована політика чи державне сприяння пропаганді атеїстичних переконань.[29]


3) Надання релігійним організаціям права на заснування навчальних закладів відкриє відповідні можливості для «сект».

Почнемо з того, що законодавство України не містить такого поняття і проголошує рівність релігійних організацій перед законом. Натомість обсяг охоплення таким поняттям релігійних спільнот з боку тих, хто ним оперує, є абсолютно суб’єктивним і залежить від особистих антипатій у релігійній сфері. Але насправді більш важливим є те, що практика доводить, що для тих чи інших релігійних спільнот, яким в силу неоднозначності їхньої діяльності було відмовлено у державній реєстрації у статусі релігійних організацій, практично не існує жодних перешкод отримати реєстрацію як громадським організаціям, а відтак і право на створення своїх навчальних закладів, в той час як, повторимось, визнані релігійні спільноти, зокрема православні, католицькі чи протестантські, такого права не мали.

Більше того, будь яка людина, (Увага!) ніяк не афішуючи своєї конфесійної належності (виділено нами. – Ю.Р.), має право виступити засновником закладу освіти, який, так само не зазначаючи своїх конфесійних уподобань, матиме можливість реалізовувати їх у своїй діяльності.

Відтак ухвалення Закону насправді сприятиме більшій прозорості відносин у цій сфері.


4) Надання релігійним організація вказаного права створить передумови для експансії «Московського патріархату» в Україні через освітню сферу.

Крім того, що ця теза є очевидним проявом демонізації «Московського патріархату», очевидно, що за наявності у останнього подібних намірів, він міг би реалізувати їх і раніше, не чекаючи ухвалення Закону, через громадські організації або приватних осіб. Але оскільки цього не сталося раніше, не існує жодних реальних підстав очікувати, що щось в цьому відношенні зміниться завдяки ухваленню відповідного Закону. Насправді серед вищевказаних 40 загальноосвітніх навчальних закладів, які в той чи інший спосіб були створені релігійними організаціями, більшість складають не православні, а греко-католицькі. Показово, що в Києві з 1996 р. існувала лише одна (виділено нами. – Ю.Р.) православна гімназія (приватна середня загальноосвітня школа «Співтворчість»), яка наприкінці 2012 р. була вимушена закритися, не витримавши податкового та іншого економічного тиску (останньою краплею став рахунок за оренду приміщення на 1 мільйон гривень).

Таким чином позиція противників надання релігійним організаціям права на заснування закладів освіти насправді зводиться або до пострадянського негативного ставлення до релігії та церкви як таких, або до стереотипів та упередженого ставлення щодо тих чи інших релігійних спільнот.


Замість епілогу

Говорячи про подолання певних стереотипів, слід зазначити, що упереджене ставлення деяких як до самої ідеї заснування закладів освіти релігійними організаціями, так і негативне уявлення про такі освітні заклади (при тому, що, зауважимо, носії такого ставлення не мають жодного уявлення про діяльність навчальних закладів, заснованих релігійними інституціями) в значній мірі видається результатом як атеїстичної пропаганди у минулому взагалі, так і сформованого нею викривленого уявлення про церковнопарафіяльні школи зокрема.

Натомість останні, попри сформоване про них за радянських часів уявлення як про відсталі і другорядні, були цілком успішними і конкурентоспроможними зі школами Міністерства народної просвіти.

Як зазначає В.Перерва, навіть на початку ХХ ст.. церковнопарафіяльні школи становили помітну ланку освітньої мережі, складаючи 42,6 відсотків загальної шкільної мережі і майже зрівнявшись з числом шкіл Міністерства просвіти, а у неземських правобережних губерніях України помітно переважали.[30]

Церковні школи на рівних конкурували зі світськими, при цьому конкуренція між ними об’єктивно стимулювала розвиток освіти, змушуючи вдосконалювати освітньо-виховний процес, запроваджувати викладання нових предметів, відповідно збільшуючи тривалість навчання, розвивати навчальні заклади різних рівнів, а також спеціалізовані навчальні заклади, зокрема для дітей з особливими потребами, для дітей з числа національних меншин, тощо. Доволі знаковою стала поява церковних шкіл для глухонімих дітей. При цьому церковнопарафіяльні школи не складали, як вважається багатьма, щось одноманітне, а розділялися на п’ять різних рівнів. При цьому два останні рівні – так звані «другокласні школи» і особливо церковно-учительські школи – по суті представляли собою вже педагогічні училища.

Серед предметів, що вивчалися на початку ХХ ст. у церковнопарафіяльних школах варто зазначати географію, природознавство, креслення та малювання, історію. У багатьох школах вивчалася фізика.  До рекомендованих факультативів належали сільськогосподарські предмети (городництво, садівництво, квітникарство, шовківництво), ремесла (столярне, гончарне, шевське тощо) та військова гімнастика. При цьому «церковний блок» предметів складав до половини навчального процесу і мав тенденцію до зменшення з одночасним збільшенням викладання інших – «світських» – предметів. У «другокласних школах» крім того викладалися дидактика, гігієна, рукоділля, основи сільського господарства (як обов’язковий предмет), було передбачено проходження педагогічної практики. У церковно-учительських школах крім дидактики вивчалися і основи педагогіки, основи землемірства, регентство, фізика тощо. В окремих школах вивчалися основи економіки, соціологія тощо.[31]

Варто відзначити і те, що на початку ХХ ст. у середовищі церковнопарафіяльних шкіл України стає поширеною позиція про необхідність викладати і навчати дітей читати й писати українською.[32]

 

[1] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/498-19

[2] Закон України «Про освіту» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/про освіту

[3] Постанова Кабінету Міністрів України 5 квітня 1994 р. № 228                 «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/228-94-п

[4] Статут вищого навчального закладу «Український католицький університет» (нова редакція) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ucu.edu.ua/files/2015/06/statut-vnz-uku-2015_080615.pdf

[5] Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/987-12

[6] Міжнародний пакт про громадянські та політичні права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043

[7] Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_042

[8] Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_535

[9] Лаухіна І. Організація вивчення релігії у школах Франції в контексті європейських культурних традицій // Порівняльно-педагогічні студії. – 2012. – № 2(12). – С. 34-43  С. 37; Писенко К.А. Уроки религии в государственной школе — норма светского правового государства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mospat.ru/church-and-time/431; Понкин И.В. Выводы французской президентской комиссии по светскости государства и образования // Образование. – 2004. – № 2. – С. 40-63.

[10] Комітет ВР підтримав надання церквам права засновувати навчальні заклади [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1529&Itemid=61

[11] Проект Закону про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) (реєстр. № 2020 від 30.08.2006) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=27797
[12] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) (реєстр. № 3160 від 12.02.2007) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=29465
[13] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) (реєстр. № 2729 від 09.07.2008) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=32951
[14] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) (реєстр. № 9580 від 13.12.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=42075

[15] Резолюція круглого столу «Питання надання релігійним організаціям права на заснування загальноосвітніх навчальних закладів» 16 лютого 2012 р. // Архів автора.

[16] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади) (реєстр. № 2051 від 18.01.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=45507
[17] Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) (реєстр. № 1447 від 11.12.2014) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=52915
[18] Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/498-19/card2#Card

[19] «Україна у 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи». Експертна доповідь [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.niss.gov.ua/articles/756/

[20] “Модернізація України — наш стратегічний вибір”. Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/416/

[21] Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України В.А. Ющенка (13 квітня 2005 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 29-33; Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України В.А. Ющенка (2 червня 2006 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 47-50; Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України Віктора Януковича (21 квітня 2011 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=856%3A1&catid=50%3Azv&Itemid=78&lang=uk ; Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича (21 березня 2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://vrciro.org.ua/ua/statements/168-zvernennya-chleniv-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-viktora-yanukovycha ; Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України В.Ф.Януковича (23 квітня 2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://vrciro.org.ua/ua/statements/206-zvernennya-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-vfyanukovycha

[22] Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до керівників фракцій Верховної Ради України (2 червня 2006 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 51-53; Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до керівників фракцій Верховної Ради України (24 листопада 2006 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 65-78.

[23] Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до керівників фракцій Верховної Ради України // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 59-60; Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до керівників фракцій Верховної Ради України (24 листопада 2006 р.) // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій: Збірник офіційних документів. – К., 2007. – С. 65-78.

[24] Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України Віктора Януковича (21 березня 2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://vrciro.org.ua/ua/statements/168-zvernennya-chleniv-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-viktora-yanukovycha ; Звернення членів Всеукраїнської Ради Церков до Президента України В.Ф.Януковича (23 квітня 2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://vrciro.org.ua/ua/statements/206-zvernennya-vseukrayinskoyi-rady-cerkov-do-prezydenta-ukrayiny-vfyanukovycha

[25] Лист Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій від 22 червня 2015 р. № 51 // Архів автора.

[26] Лист Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій від 22 червня 2015 р. № 69 // Архів автора.

[27] Письмо Минобразования РФ от 4 июня 1999 г. № 14-53-281ин/14-04 “О предоставлении религиозным организациям возможности обучать детей религии вне рамок образовательных программ в помещениях государственных и муниципальных образовательных учреждений” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.garant.ru/183743/

[28] Понкин И.В. Светскость государства: к вопросу определения правового содержания понятия // Образование. – 2003. – № 3. – С. 22-23.

[29] Понкин И.В. Светскость государства: к вопросу определения правового содержания понятия // Образование. – 2003. – № 3. – С. 24-25; Понкин И.В. Выводы французской президентской комиссии по светскости государства и образования // Образование. – 2004. – № 2. – С. 40-63.

[30] Перерва В. С. Церковні школи в Україні (кінець XVIII – поч.. ХХ ст..): забутий світ. – Біла Церква, 2014. – С. 11.

[31] Там само. – С. 106-146.

[32] Там само. – С. 112-113.